ТКАЧ АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
А ти на небо зовсім рано полетів,
В обійми Бога, що прийняв тебе до себе.
Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,
Залишив біль і смуток, що без тебе...
Ткач Андрій Володимирович народився 17 квітня 2000 року у м. Донецьк. Був старшим сином в родині. Під час вторгнення росії на територію України у 2014 році разом з мамою та молодшим братом Іллею переїхали на батьківщину батька в с. Войнашівка. Закінчив навчання уже в місцевій школі. Стати військовим було дитячою мрією Андрія.
«Був дуже добрим. Мав гарні відносини з однолітками. Завжди мене слухався. Любив життя. З самого дитинства мріяв стати військовим, і ніяк інакше» - згадує бабуся Андрія.
У 2017 році вступив до Одеської військової академії на факультет військової розвідки. Закінчивши навчання в червні 2021 року, уже в липні підписав контракт з окремою бригадою десантно-штурмових військ м. Мукачево. Під час навчання в Одесі познайомився зі своєю майбутньою нареченою Марією, яка закінчила Одеський гуманітарний університет, факультет історії та археології, проте після закінчення одразу пішла за своїм коханим Андрієм служити до тієї ж бригади. Служить Марія до цього дня.
Андрій певний час проходив службу в АТО у м. Попасна, потім у Маріуполі.
В березні 2022 року в Запорізькій області, разом з побратимом, потрапив під ворожий мінометний обстріл, який обірвав його життя.
У день народження Андрія, 17 квітня 2022 року, його наречена Марія написала на своїй сторінці у фейсбуці: «Сьогодні був би особливий день... Твій День Народження.... Була б радість, посмішки... Натомість, тільки сльози... Тебе в мене забрали... Забрали назавжди... Знищили все, що ми так вибудовували ... Майже місяць я стала вдовою... в 21... Навіть, не встигнувши вийти заміж... Ми мріяли про інше... Про щасливе життя, про старість разом... Будували плани, але все, що лишилось - це тисячі фото і не сказаних слів... Пробач мене за все... Дякую, що показав мені, яким повинно бути життя... Все, що я впізнала в ньому хорошого - завдяки тобі... Ти подарував мені сім'ю, про яку можна тільки мріяти... Затишок, родинне тепло... Надію на щасливе майбутнє... Я весь цей час шукаю відповідь на питання "Чому так?"... Але так і не знаходжу... Може ми самі грішні були... Може не заслужили на щастя... Це найстрашніше покарання, яке могла вигадати доля... В мене забрали не просто коханого чоловіка, а все... Найріднішу людину, найближчого друга... Вирвали душу живцем... Люблю тебе, мій рідний... І любитиму завжди, поки б'ється моє серце... Ти моє кохання, мій вічний біль і сум...»
Указом Президента України №379/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Андрій Ткач посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Час неспроможний загоїти глибокі рани і українці віками не зможуть забути все це тотальне зло, людські загублені життя, руїни, горе, розпач і біду, які принесла на нашу землю сусідня країна-монстр. Ні забуття, ні прощення! Повинні всі усвідомити, якою страшною ціною ми виборюємо зараз своє право на життя, на свою свободу та самостійність! Не просто ту, яка на папері, а ту, що з нами щодня. І ми завжди пам’ятатимемо тих, хто загинув за Україну, за наше мирне небо, за те, щоб ми з вами жили незалежно, повноцінно і щасливо!
Хай земля Тобі буде пухом, наш славний Воїне!
Слава та вічна пам’ять Герою!
https://www.facebook.com/share/v/19DB1u6C9i/
#героїневмирають
#героїбарщини
Немає коментарів:
Дописати коментар