30 серпня — день, коли особливо хочеться говорити про тих, чия доля залишається невідомою. Про тих, кого чекають рідні, про тих, чиє повернення щодня залишається найзаповітнішою мрією.
На жаль, і в нашому краї є Захисники, які зникли безвісти. Їхні рідні живуть у постійному очікуванні та болючій невідомості. Вони не знають, де їхні найдорожчі люди, що з ними, чи живі вони… Кожен телефонний дзвінок, кожна звістка дають надію, що син, чоловік, батько, брат повернеться додому.
Цим дописом ми хочемо нагадати про наших земляків, які зникли безвісти.
Ми їх пам’ятаємо.
Ми їх не забуваємо.
Ми чекаємо.
Нехай їхні імена звучать, нехай про них говорять і пам’ятають. Бо поки ми пам’ятаємо — вони не зникають із нашої пам’яті та наших сердець.
Віримо.
Чекаємо.
Пам’ятаємо.
Нехай кожен Захисник повернеться додому.
Немає коментарів:
Дописати коментар